Як росіяни вивозили українців до Білорусі. Дві історії

За даними Києва, до Росії та Білорусі примусово вивезли тисячі українців. Двоє з них розповіли DW, як вони опинилися на території Білорусі та що з ними відбувалося.

Українська влада заявляє про тисячі людей, яких примусово вивезли до Росії та Білорусі. «На сьогоднішній день сотні тисяч українців були примусово депортовані до країни-агресора. За даними Національного інформбюро, вже ідентифіковано понад 5600 дітей, примусово депортованих до Росії. Фактична цифра більша», — повідомила заступниця міністра внутрішніх справ України Катерина Павліченко.

У березні до Білорусі вивезли кілька десятків українців із тимчасово окупованих Іванкова та Гостомеля. Галина Ганулич, яка опинилася серед цих людей, називає це «добровільно-примусовою евакуацією». Український волонтер Володимир Хропун у березні потрапив у полон, до російського СІЗО його везли через Білорусь. Вони поділилися з DW своїми історіями.

«Казали, що містечко зрівняють з землею»

Галина Ганулич жила у військовому містечку під Гостомелем (Київська область). За словами 63-річної жінки, більшість його населення — родини відставних військових. Бомбити околиці почали у перший день війни, потім містечко зайняли «кадирівці». Три тижні Ганулич провела у підвалі.

Жителька Гостомеля, яка ховалася у підвалі житлового будинку під час російської окупації

 

«Багато хто з жителів містечка поїхали. У мене чотири кішки, собака, я не могла. До того ж це моя земля, мій дім — куди мені бігти? — розповідає Галина. — Потім прийшли «кадирівці».

Сидячи у підвалі, ми чули, як у наших квартирах вибивають двері. Наступного ранку вони спустилися до нас, переписали нас, забрали телефони. Казали, що людей старшого віку «не кривдять». Вони не пили, не курили, до нас справді ставилися лояльно».

Невдовзі будинок Галини згорів, людям довелося перебратися до підвалу сусіднього гуртожитку. Там через відсутність ліків померла знайома нашої співрозмовниці. За кілька тижнів після початку війни, каже Галина, на зміну «кадирівцям» прийшли «росіяни». Галина додає, що загалом в окупації померли чотири літні жінки, було вбито молодого чоловіка з психічним захворюванням, чотирьох місцевих чоловіків взяли в полон, один із них повернувся. На той час містечко обстрілювали майже постійно.

«Можна було вийти, постояти п’ять хвилин біля підвалу, потім бігом назад. Росіяни говорили, що рівнятимуть містечко з землею, що тут не буде жодного будинку. Бачачи, як горять і руйнуються будівлі, я розуміла: до цього йде, треба тікати», — згадує Галина Ганулич.

Галина Ганулич

 

Добровільно-примусова евакуація

Вона погодилася виїхати до Білорусі, але, за її словами, це була добровільно-примусова евакуація: «Якби була можливість потрапити на український бік, всі з радістю це зробили б. Я не збиралася їхати до Білорусі, боялася, що звідти нас не випустять».

Жінка згадує, що їх довезли до кордону, згодом переправили через річку. В якому населеному пункті вони опинилися, Галина не знає. «Там стояли намети. Нас висадили, перевірили документи, один із білоруських військових навіщось сфотографував наші паспорти. У цій ситуації людина стає дуже залежною, нічого не вирішує, — зазначає біженка. — Потім нас напоїли чаєм, я змогла зателефонувати дітям, сказати, що я жива».

Українців, за словами Галини, зустрічали представники білоруського Червоного Хреста, біженців поселили до санаторію «Чонки» у Гомельському районі. «Умови були хороші. Триразове харчування, душ у номері, але найголовніше — не було вибухів. Думаю, що білоруси дуже співчувають українцям, вони приносили речі, їжу, корм тваринам, — розповідає жінка. — Нам пропонували залишитися в Білорусі, роботу в селі. Казали, що, можливо, Польща закриє кордон».

Але Галина вирішила поїхати: спочатку — до Польщі, а потім — до дочки у Бразилію.

Українського волонтера утримували в ангарі у Наровлі

Волонтера Червоного Хреста Володимира Хропуна російські військові затримали 19 березня неподалік Києва. «Ми вивозили людей у ​​безпечні місця. На одному з блокпостів мене затримали, бо я розповів росіянам правду про те, що вони роблять. Їм, мабуть, це не сподобалося», — згадує Володимир.

На шість діб його закрили у підвалі без вікон. За його словами, полонені спали на бетонній підлозі, їх били і принижували, їжу давали раз на день. Потім Володимира перевезли до Гостомеля, звідти — до Білорусі. За словами волонтера, він опинився у Наровлі Гомельської області.

Волонтер Червоного Хреста Володимир Хропун

 

«Там був великий аеродром, багато гелікоптерів. Нас поселили чи-то в ангар, чи в якийсь колгоспний склад, загнали приблизно 30-40 людей, — згадує Володимир. — У приміщенні було встановлено лежаки. Нас туди доставили після обіду, ближче до вечора почали оформлювяти (видавали «посвідчення особи», в яких було написано, що полонені «протидіяли спеціальній військовій операції». — Ред.) У Білорусі я пробув менше доби, звідти етапували до Росії, у Новозибків Брянської області».

До 7 квітня волонтер пробув у російському СІЗО, де полонених катували та били. Потім його етапували до Криму. Там через кілька днів відбувся обмін військовополоненими, кількох цивільних, у тому числі й Володимира, звільнили, як він сам це називає, «бонусом» .

У російському полоні Хропун познайомився з росіянином із московською пропискою та білорусом. «Вони були з Ірпеня чи Бучі, нас об’єднали у Наровлі. Їх не звільнили, що з ними було далі, не знаю», — каже Володимир.

Джерело: Українська служба DW


Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet

Читайте Korrespondent.net в Google News

Війна Росії з Україною

СюжетВторгнення Росії в Україну. Онлайн

РФ захопила українські родовища на 12,4 трильйона доларів

СюжетЧи опустить Євросоюз залізну завісу перед росіянами?

СюжетЯк у ЄС готуються заощаджувати газ і пережити зиму

Bellingcat та The Insider: В ОРДЛО нарікають на мародество росіян

Источник: korrespondent.net