Виталий Портников: Разговор Путина и Байдена: властитель Кремля угрожает, шантажирует и… боится

Предновогодние телефонные переговоры президентов Соединенных Штатов и России вновь продемонстрировали, насколько напряженна на сегодняшний день международная ситуация.

Граждане Украины, конечно, не в первый раз следят за таким бурлением мировой политики. Но впервые они находятся в центре этого бурления. И это, конечно, накладывает особый акцент на всю атмосферу в украинском обществе в дни новогодних и рождественских праздников. К чему все-таки придут в своих переговорах Вашингтон и Москва? – пишет Виталий Портников в блоге на «Радио Свобода».

Есть ли вероятность того, что Запад согласится с тем, что даже частичное ограничение суверенитета бывших советских республик – чего требует Кремль – лучше, чем годы, даже десятилетия конфронтации? Есть ли вероятность, что российский президент, не удовлетворенный тем, что в цивилизованном мире не готовы идти навстречу его ультиматумам, решится на новую военную операцию против Украины? И каких масштабов может быть эта операция?

Далее текст на языке оригинала.

Відповіді на ці запитання ми, очевидно, дізнаємося вже в 2022 році. Однак з самого факту телефонної розмови Володимира Путіна і Джо Байдена можна зробити висновок, що російський президент, незважаючи на всю його браваду, бажає продовжувати діалог із американським колегою і без захвату ставиться до перспективи запровадження нових санкцій.

У Білому домі спеціально наголосили, що розмова відбулася за ініціативи російської сторони. Як правило, американська дипломатія, не повідомляє, хто з ким бажав говорити, це швидше російська політична традиція, намагання виставити Путіна імператором, з яким усі хочуть розмовляти. Однак цього разу у Вашингтоні вирішили підкреслити, що саме російський президент бажав розмовляти з американським, а не навпаки. Бо всі попередні розмови якраз відбувалися за ініціативою Джозефа Байдена, який намагався випередити можливість ескалації біля кордонів Росії з Україною.

Головна путінська теза – що проти його країни не можна запроваджувати нові серйозні санкції, бо це призведе до повного припинення взаємин між Москвою і цивілізованим світом. А це означає, що загроза санкцій спрацьовує, що Путін ними серйозно занепокоєний, що про наслідки таких санкцій розмірковують у найближчому оточенні російського президента, насамперед – в олігархічний частині цього оточення.

Так що є сподівання, що в Кремлі будуть більш обережно ставитися до самої ідеї нового військового вторгнення в Україну. Що, звичайно, не виключає політичної та енергетичної дестабілізації України. Такі спроби будуть й надалі здійснюватися, якими б не були домовленості між Москвою і Вашингтоном.

Однак якщо Байдену вдасться переконати Путіна відмовитися від нового вторгнення в Україну, йому в будь-якому разі доведеться докласти зусиль, щоб допомогти кремлівському правителю зберегти обличчя. Тобто якась домовленість між Москвою й Вашингтоном все ж таки має бути досягнута на тих консультаціях, які розпочнуться 10 січня у Женеві і результати яких будуть підтверджені президентами США і Росії.

Під час телефонної розмови Байдена і Путіна вже окреслилися ескізи такої домовленості. Вона буде пов’язана насамперед із нерозміщенням американських озброєнь у безпосередньому наближені до кордонів Росії. Це, звісно, саме те, що російське керівництво називає новою «Карибською кризою». З цією тільки різницею, що під час справжньої «Карибської кризи» радянський режим дійсно встановив ракети у безпосередній близькості до території Сполучених Штатів, а зараз немає мови про розташування небезпечного для Росії озброєння на території України. Тим більше, американського озброєння. Однак, очевидно, Путін бажає отримати гарантії того, що така зброя не з’явиться. І я не виключаю, що такі гарантії він отримає.

Але що гарантує сам Путін? Чи погодиться він із тим, щоб вся його політична активність останніх років не сприяла безпеці у Європі, підривала безпеку сусідів? Що для відновлення безпеки російські війська мають залишити території, окуповані в Україні, Грузії, Молдові? Що Росія має скасувати всі статті своєї конституції, в яких згадується українська територія – Крим і Севастополь?

Звісно, я не очікую від російського президента такого політичного прозріння. Хоча саме відмова від окупації Криму, Донбасу, Абхазії, Південної Осетії, Придністров’я і є дорогою до стабільності в Європі. І рано чи пізно колективними зусиллями цю стабільність доведеться відновити.


Источник: www.obozrevatel.com