Вадим Денисенко: Почему россияне не бунтуют?

Конечно, есть большой соблазн объяснить это тем, что они идиоты. Но прежде чем давать такие определения мы должны понять один из ключевых аспектов их мышления. А мышление у них исключительно архаическое (мифологическое), где один из ключевых моментов есть ожидание чуда и страх за выживание. Проще говоря, в формуле «если можно что-то сделать (рискнуть) и получить прибыль или ничего не делать и все останется так как есть, архаическое мышление подсказывает не рисковать».

Далее текст на языке оригинала

В первісних суспільствах це пов‘язано зі страхом голоду і смерті від насильства. В росіян страх дещо інший. Він, як би це парадоксально не звучало — віртуальний. Реальні загрози поки що (наголошую, поки що) лякають їх менше віртуальних.

Російська влада загнала свій народ у віртуальну пастку. І пастка ця полягає в двох базових страхах. На вищому рівні росіянин страшенно боїться розвалу Росії (це домінантний, хоч і абсолютно вигаданий, страх втрати вєлічія). На нижчому рівні він боїться влади, але не може проти неї протестувати, бо протест, в голові росіянина, дорівнює розвалу країни (чергова, принесена заходом кольорова революція). Власне, домінування страху розвалу країни через протест проти влади, яка веду країну в безодню, і робить росіянина бараном, який іде на заклання.

Чи є просвіток вкінці цього тунелю? Звичайно є. Він знаходиться, знову-таки, в архаїчній системі мислення. І він називається холодильник. Простіше кажучи, санкції. Плюс, звичайно, поразки на фронті. Одне без другого не працює виключно по одній причині: причиною для гордості у росіянина є тільки армія. Наголошую: тільки армія. Якщо в тебе пропадає першопричина для гордості — ти втрачаєш один із сенсів свого існування. А в купі з відсутністю картини майбутнього (зараз росіянин не має картини майбутнього взагалі) і пустим холодильником, ти отримуєш повний депресивний набір, який виллється в агресію проти влади.

Тут ми маємо зрозуміти одну важливу річ: зараз, у своєму внутрішньому монолозі, росіянин весь час апелює до Заходу і вечь час пробує йому щось довести (класична травма тяжкого дитинства). І єдине, що він може зробити — це говорити про «кузькіну мать». Але з певного моменту навіть самий рептилоідний росіянин розуміє, що словами про «кузькіну мать» війни не виграються.

Поки вони живуть в ілюзіі про наявність «плану Б», тому вони і з’їли і мобілізацію, і Херсон. Але ілюзія триватиме не більше 3-4 місяців. Далі вони почнуть розуміти: ніякого «плана Б» нема. Є тільки дорога на заклання.

Звичайно, життя буде вносити свої корективи. І головна загроза: Путін з певного моменту живе за формулою: «не треба здаватися, час працює на нього». Так він переламав ситуацію в Венесуелі і в Сирії. І він вважає, що так він зможе зробити і в Україні. Зупинити цю історію, як би це дивно не звучало, крім армії може тільки внутрішньоросійська соціологія. На жаль, на Заході, мало хто це розуміє.













Источник: www.obozrevatel.com